14 квітня 1949 року в бою з військами НКВС у Перегінському районі (сьогодні Рожнятівський район) на Івано-Франківщині на г.Яла загинув обласний провід ОУН-УПА на чолі з полковником «Шелестом» - командир УПА-Захід (26 січня 1944 — квітень 1949); Крайовий провідник ОУН Карпатського краю; Генеральний суддя ОУН; заступник головного командира УПА Василь Сидор «Шелест», «Конрад», «Кравс», «Зов», «Лісовик», «Ростислав Вишитий».
Народився 24 лютого 1910 року в селі Спасів Сокальського району Львівської області в селянській сім'ї. Навчався в Сокальській гімназії до 1928року, закінчив гімназію у Перемишлі у 1931 році, член «Пласту», ОУН. Школу підхорунжих у польській армії не закінчив через політичний конфлікт. В'язень польських тюрем (1935, 1937–1939).
Військовий референт Краєвої Екзекутиви Північно-Західних Українських Земель (КЕ ПЗУЗ) в 1936 році, організатор бойових груп ОУН «Вовки», військовий референт КЕ ЗУЗ у 1940 році, викладач на військових курсахОУН у Кракові (1941 р.). Учасник Другого Великого Збору ОУН у Кракові (1941), учасник легіону «Нахтігаль» та командир сотні 201-го шуцманшафт-батальйону у ранзі поручника (1941–1942) Василь Шелест їздив на Чернігівщину для розвідки можливостей там базування УПА. У Києві він застрелив енкаведиста, котрий був на службі угестапо й який вбив Д. Мирона.
Член крайового військового штабу (КВШ) УПА на ПЗУЗ влітку 1943 року,Головної Ради ОУН від серпня цього ж року. Член ГВШ УПА, підвищений до звання майора 8 липня 1943 року, крайовий командир УПА-Захід (1944–1949).
Нагороджений Срібним Хрестом Бойової Заслуги другого класу в 1945 році. Член Проводу ОУН від 1947 року, крайовий провідник ОУН Карпатського краю, генеральний суддя ОУН. Іменований УГВР полковником УПА в 1946 році. Заступник головного командира УПА.
На початку 40-х він був одним з ініціаторів та активних організаторів створення у 1942 році на Волині Української Повстанської Армії і на перших порах командував дев’ятьма відділами війська. Зрозуміло, дехто ставив під сумнів ймовірність того, що саме в Перегінському покоїться прах відважного командира, оскільки офіційного підтвердження цьому факту не було. Але у 1997 році у світ вийшов двотомник «Літопис нескореної України» – видання науково-дослідного центру історії національно-визвольних змагань України, в якому опубліковано цікавий матеріал з архіву КДБ: донесення під грифом «Цілком таємно» секретаря Станіславського обкому КП(б)У Першому секретареві ЦК КП(б)У М.С.Хрущову «Про загибель керівника крайового проводу ОУН-УПА «Карпати» (насправді ж командира групи «Захід» – авт.) Василя Сидора».
Ось про що в ньому йшлося (подаємо мовою оригіналу): «6 марта с.г. в селе Сваричив Рожнятовского района был убит руководитель СБ краевого провода ОУН «Денис». В убитого «Дениса» в личном бумажнике была найдена бумажка размером 10 кв. см, на которой грубо от руки нанесена местность со знаком «крестик» и точка, а также с указанием чисел 8 и 18. Указанный документ был сопоставлен с картой местности. На карте было действительно найдено место ныне не существующего поселка Рыжарня и ручья Петрас. На основании того было разработано оперативно-чекистское мероприятие по поискам означенного на карте места. Эта операция была поручена Перегинскому райотделу МГБ. Поиски продолжались до 14 апреля 1949 года.
В 13 часов 14 апреля группа бойцов в количестве 11 человек и тремя офицерами под руководством заместителя начальника Перегинского МГБ ст. лейтенанта Сенькина, тихо продвигаясь по лесу, услышала шум работающей пилы, а когда подползли ближе, то заметили строение типа землянки с окнами. Сразу же она была окружена отрядом. Бандиты, сидевшие в ней, оказали вооруженное сопротивление. В результате завязавшегося боя все шесть бандитов были убиты. В их числе оказались: руководитель краевого провода ОУН «Запад-Карпаты» Сидор Василий, уроженец Сокальского района Львовской области, по кличке Шелест, он же Кондрат, Кровс и Зоб; жена Шелеста Сушко София Васильевна, 1920 г.р. по кличке Наталка, она же Тырса.
Кроме того убито четыре бандита, два с личной охраны Шелеста и два трупа неопознаны.
Секретарь Станиславского обкома КП(б)У М.Слонь»
Як засвідчили очевидці, колишні їздовий та лісоруб Перегінського ліспромгоспу Я.Сорохман і В.Коцулим, на Різарнянську лісодільницю прийшли солдати з опергрупи старшого лейтенанта Сенькіна і наказали дати їм трьох коней, якими невдовзі притягнули шість понівечених трупів, завантажили на платформу і вузькоколійкою відправили у Перегінське. Там їх і поховали на території поблизу місцевого НКВСу.
Отож, на схилі гори Яла в урочищі Яла поблизу Різарні було ліквідовано тимчасовий табір (окрім штабу, там знаходився склад зі зброєю та провізією, а також дві цегляні печі для випічки хліба, який постачали всім навколишнім сотням і боївкам УПА).
Довгий час не вдавалося встановити точне місцезнаходження тимчасового табору, який після ліквідації Шелеста і його бойових побратимів чекісти підірвати і стерли з лиця землі. За пошуки взявся голова районного Братства вояків УПА Богдан Соломчак. Врешті-решт він таки виявив, де розміщувалися землянка і печі (знайшов цеглу, а також батареї до рації). На тому місці в урочистій обстановці встановили і освятили скромний кам’яний хрест.
14 жовтня 2014 року на тому місці члени Перегінського осередку УПА відкрили новозбудовану хату-музей. ЇЇ спорудили всього за п’ять місяців. Цікавим є те, що вона майже копія колишньої оселі, у якій і загинули партизани. Навіть дах накритий дранкою-гонтою! У самому ж приміщенні ніби витає нескорений дух повстанців. У двох невеличких кімнатах — нари, стіл, лавиці, дещо з посуду, куток з іконою і лампадкою тут же піч (щоправда, її макет).
