14 жовтня цього року в рамках святкування 72-ї річниці з дня створення УПА відбулося повстанське свято на горі Яла, де 14 квітня 1949 року в нерівному бою з російсько-більшовицькими загарбниками загинув обласний провід ОУН-УПА чолі з полковником «Шелестом». Свято було багатолюдне, з участю колективів художньої самодіяльності, представників влади, громадських і політичних організацій та жителів району.
На свято прибули також і виступили перед присутніми родичі полковника «Шелеста»(Василя Сидора) та керівники району із Сокальщини.
Учасників свята привітали з цим пам’ятним днем заступник голови облдержадміністрації Володимир Семко, голови Рожнятівської держадміністрації та районної ради Василь Рибчак та Назарій Іванів.
Цікаву концертну програму продемонстрували присутнім народний ансамбль «Мелодія» РБК, гурт «Братове» та народний ансамбль Перегінського будинку культури.
Дуже приємно, що до свята на горі Яла збудовано, освячено і відкрито Хату-музей.
Коротка довідка:
Василь Сидор (псевдо «Шелест») – начальник штабу УПА-Північ, крайовий командир УПА-Захід, Генеральний суддя ОУН, крайовий провідник ОУН Карпатського краю.
Народився Василь Сидор 24 лютого 1910 року на Сокальщині Львівської області. Загинув в урочищі «Яла» за Осмолодою 14 квітня 1949 року.
Про життя і героїчні подвиги полковника «Шелеста» написано багато, багато існує усних розповідей і навіть легенд. Є між ними багато спільного і багато суперечливого. Та звернемося до документів тих часів.
Існує доповідна записка командира 215 стрілецького полку внутрішніх військ МДБ полковника Комаринця виконуючому обов’язки командира 82 стрілецької дивізії полковнику Хазову від 25 травня 1949 року, яка готувалася як інформація про оперативну ситуацію в нашій області в Москву і зараз знаходиться в Державному архіві в Києві.
В ній пишеться, що ліквідацію боївки крайового проводу ОУН доручено було підрозділу внутрішніх військ МДБ, який нараховував 15 чоловік, під керівництвом командира взводу 7 стрілецької роти 215 стрілецького полку лейтенанта Литвиненка.
Далі сказано, що згідно оперативних даних, які надійшли з Перегінського відділу МДБ, було встановлено, що 9 квітня 1949 року близько 20 години група людей в кількості 4 чоловік пройшли через село Кузьмінець в напрямку Осмолоди. А перед тим при ліквідації окружного провідника СБ «Дениса» у захоплених документах була знайдена схема з позначенням місця знаходження крайового референта СБ «Єфрема» в «Ялі». І це енкаведисти використали в своїй справі.
Для пошуку повстанської криївки більшовицькі окупанти спорядили спеціальний каральний загін, забезпечивши його відповідною зброєю, боєприпасами, ракетницями, металевими щупами ( в розрахунку 1 на 2 чоловіки). Та довели відповідні сигнали пізнання та пропуску. Командування дало наказ цій групі протягом п’яти днів дану операцію завершити.
Ворожий загін, прибувши в Осмолоду, став ретельно прочісувати лісову місцевість. Але пошуки першого дня нічого не дали. І з наступленням темноти червонопогонники повернулися на ночівлю в Різарню.
Ранком о шостій годині пошук повстанців було відновлено. Лейтенант Литвиненко розвернув групу «в ланцюг», яка продовжила далі прочісувати ліс, починаючи від струмка «Яла» по західних схилах гори Висока в східному напрямку. Пройшовши 200-300 метрів, більшовицько-російські загарбники почули звуки пили і насторожилися. Зупинилися. Зняли із себе плащ-палатки, наплечники та лишні речі і попрямували на звук пили. Пройшовши 40-50 метрів від місця своєї зупинки, енкаведисти побачили за півсотні метрів від себе дерев’яний будиночок, акуратно замаскований смереками. Споруду моментально було оточено і почалося спостереження за будинком. Із будиночка вийшла жінка, але почувши, що поруч хтось знаходиться,поруч, вигукнула: «Стій! Хто тут є?»
Лейтенант Литвиненко, побачивши, що його каральний загін розкрито, раптово вистрілив у жінку з автомата і вбив її. В цей час вороги відкрили шквальний вогонь із автоматів і кулеметів по вікнах і дверях будинку. У відповідь зазвучали також постріли. Більше години тривав бій повстанців із енкаведистами. І лише після обіду затих.
Вартовий під час бою втік глибиною лісу в південно-східному напрямку. В погоню за ним було вислано групу солдат під керівництвом сержанта Ігнатєва. Але зловити його ворогам не вдалося. Вони втратили його слід і повернулися до місця бою ні з чим. Навіть коли повністю затихли постріли з криївки, енкаведисти все одно не наважувалися підійти близько до будиночка. І, тільки кинувши у вікна дві гранати, зайшли у криївку. Але один повстанець був ще живий у хаті і відкрив по ворогах вогонь з пістолета. Та зустрічними пострілами був убитий.
Після бою більшовики виявили в криївці 6 тіл убитих повстанців. Серед них впізнали крайового провідника ОУН полковника «Шелеста». Про свої жертви енкаведисти не пишуть.
Вороги захопили в хаті 6 гвинтівок, 5 автоматів, 7 пістолетів, 15 тисяч патронів, 2 радіоприймачі, 56 американських доларів та 20 тисяч карбованців, які рядові Ліонтєв і Анікін викрали собі, та коли виявило крадіжку командування, гроші повернули.
Потім тіла побитих повстанців еккаведисти стягнули кіньми до вузькоколійки, а звідти завезли у Перегінський районний відділ МДБ, де згодом і неподалік закопали.
І лише в травні 1993 року більшовицькі жертви було перезахоронено на селищному цвинтарі.
Кажуть колишні повстанці, що крайовий провід готувався через два тижні перейти кордон і за межами України продовжити свою боротьбу. Але не судилося.
